До 1932 року водопостачання міста здійснювалось за допомогою кінного транспорту, діжками, по тім вулицям, де не було колодязів.

У 1934 році сторена організація «Водосвет».

У 1936 році «Водосвет» поділили на Міськводопровід и Міськелектромережи.

7 березня 1944 року рішенням виконкому Нікопольської міської Ради народних депутатів за номером 46 була створена організація, покликана забезпечувати населення і промислові підприємства міста послугами по водопостачанню і водовідведенню.

Час невблаганний рухається втуплений, а разом з ним і людські думки, справи і потреби.

Продовжуючи історію розвитку підприємства «Міськводоканал» після 1968 року необхідно відзначити, що прогнози потреби в будівництві об’єктів водопостачання і водовідведення, закладені в 1967 році, що повинні були забезпечити місто до 1975-80 р.м. не виправдалися.

Почате в 1967 році будівництво третього резервуара чистої води на 500м3 завершилося в 1970 голу, а будівництво блоку контактних освітлювачів на 50000м3 у добу завершилося тільки в 1973 році. При цьому будівництво завершилося з великою кількістю недоробок. Так, контактні освітлювачі могли працювати тільки в режимі ручного керування, для електропостачання об’єкта не била побудована підстанція 35/6кв із трансформаторами 6300 ква.

Але ще не народившись БКО (блок контактних освітлювачів) уже не забезпечував покриття дефіциту води в місті. Керівництво підприємства розуміло це і, одночасно з будівництвом БКО, початок будівництво хоззасобом, на водоводе Д=700мм у районі перетинання вулиць Мечников і Першотравнева насосної станції підкачування «Першотравнева» з одним насосом 12 ПДВ, эл.двигун 250квт 6 кв. Закінчення будівництва 1970 рік. Це дозволило збільшити пропускну здатність водовода й отже збільшити подачу води в місто. У 1973-74р.м. насосна була добудована і встановлений 2-й насос м РУ-6кв. У проект споруджуваного 6-го мікрорайону було включене будівництво насосної станції підкачування по вул. Кар’єрної (на території старої площадки заводу ім. Леніна), що була закінчена будівництвом у 1973 році.

«Ленінська» — так називали насосну, що складається з 2-х — трансформаторної підстанції 6/0,4кв 315 КВА, РУ-6, РУ-0,4 і 2 насоси 12 ПДВ із эл.двигунами 250квт. Ця насосна, побудована поруч з водоводом Д=500мм повинна була забезпечувати 6-й і 7-й мікрорайони.

У січні 1974 року був введений в експлуатацію блок контактних освітлювачів: (БКО). Потужність існуючих насосних станцій 1-го підйому балу недостатньої для забезпечення роботи старих очисних споруджень БКО. Керівництво підприємства приймає рішення власними силами побудувати тимчасову насосну станцію 1-го підйому для БКО. Узимку був виготовлений оголовок і трубопровід Д=400мм довжиною 160 м. і покладений на леп водоймища. А навесні на березі був установлений насос 12 НДН із эл.двигуном 100 квт, підведені напірний трубопровід і кабель эл.постачання. Улітку ж 1974 р. було споруджене знання насосної, котре згодом було розширено для установки другого насоса з окремим водозабором Д=600мм. довжиною 160 м. У такий спосіб виконані заходи дозволили влітку 1974-7ог.м. трохи знизити дефіцит питної води в місті.

Проектом БКО була передбачена убудована, хлораторна з хлораторами ЛОНИИ-100 з використанням балонів і зовсім не передбачений склад хлору. Поки для хлорування використовувалися балони, хлор зберігали в старому складі хлору. Коли перейшли на використання контейнерів вагою більш 1 тн. на складі хлору був побудований вантажопідйомний пристрій для завантаження через дах складу. Це небагато зменшило проблему збереження запасів хлору, але цілком її не вирішило, а створило багато незручностей у користуванні.

Для збільшення ємності складу біля БКО був побудований тимчасовий склад із шлакоблоків (у даний час цілком розібраний). Для рішення проблем хлорного господарства в 1975 році було почато будівництво нової хлораторной зі складом хлору на 25 тн. хлору. У 1978 р. Хлораторна була здана в експлуатацію як завжди з недоробками. Хлорування води здійснювалося ручним способом, тому що автоматика не працювала і довести її до робочого стану не було можливості через відсутність дефіцитних приладів дозиметрії і контролю.

Особливо необхідно відзначити рішення питання про фторування води. Санітарно-епідеміологічна станція вимагала, щоб вода фторувалась, тому що в сирій воді фтору було мало, а це спричиняло, на думку санстанції, велику кількість хворих на карієс зубів. Саме тому разом з новою хлораторною, була створена фтораторна зі складом реагенту. Реагент передбачався як білий отрутний порошок у мішках по 50 кг. Цей мішок працівнику необхідно було принести під завантаження, завантажити в розчинний чан. Потім розчин, регулюючи дозу в ручну необхідно додати в чисту питну воду.

Так, як проектом не була передбачена механізація й автоматизація цього процесу, то фтораторна так і не була запущена в роботу.

У 1961 р. була введена в експлуатацію насосна станція каналізації номер 1 по вул. Калашникова, з колектором Д=300мм по вул. Майзенберга, самопливний колектор до вул. Мопровской — 5,3 км.

1964-65р.м. будується КНС «Головна» з одним напірним колектором Д=600мм. дл. 4,2 км. і трьома (замість 5-ти проектних) насосними агрегатами 8 НФ — діє принцип мінімальної достатності. Цей принцип никода не залишає наше комунальне господарство.

1967 рік — самопливний колектор до ГКНС від вул. Чубаря Д=900 / 300мм довжина 4,2 км.

1969 рік — самопливний колектор Д=700 / 400мм по вул. 40років Жовтня — 1,0 км.

1971 рік — КНС 2/5 з одним напірним колектором Д=600-500мм по вул.40 років Жовтня до самопливного колектора — 1,5 км. 3 насоси 6 НФ із можливістю реконструкції на 8 НФ.

1974 рік — самопливний колектор Д=600мм по вул. 40 років Жовтня від К.Либкнехта — 1,2 км.

Принцип мінімальної достатності привів до того, що введена в експлуатацію в 1961р. КНС-1 до 1974 р. працювала на межі, замість трьох насосів уже працювало — 5 і в 1975-77р.м. була побудована КНС номер 1-А з глибиною закладення II метрів.

Будівництво велося при високому рівні ґрунтових вод. У 1978 році вона прийнята в експлуатацію з трьома насосами 540м3/годину при напорі 8 атм. і одним напірним колектором Д=500мм із чавунних труб — 2,1 км.

У той же час «Головна» КНС (запуск 1965 р.) вийшла на свою межу. Зупинені додатково 2 насоси не могли проштовхнути стоки в один колектор і в 1977 році була побудована друга нитка колектора Д=600мм дл. 4,2 км.

З пуском другої нитки колектора напруженість з перекачуванням стічних вод трохи знизилася, але через кілька років потужність цієї насосної буде недостатньою. Проектом будівництва мікрорайону «Трубник» була передбачена реконструкція КНС «Головної» Однак будівельники відмовилися працювати на діючому об’єкті. Тоді проект реконструкції був включений у мікрорайон по вул. Мопровська. І знову будівельники виконали тільки зовнішні роботи — прибудували побутові приміщення, потім трансформатори, замінили розподільний пристрій 0,4кв. Насоси були замінені силами ВУВКГ. Однак вимагав заміни напірний колектор усередині насосної.

Для виконання цієї роботи було прийняте рішення на самопливному колекторі, що підводить, побудувати резервуар, а поруч тимчасову насосну станцію для перекачування стоків в інший самопливний колектор, що хоча і був заповнений до межі, але зміг якийсь час пропускати стоки від ГКНС. Після такої підготовки протягом декількох доби безупинної робота був замінений цілком внутрішній напірний колектор із засувками.

В 1987 році було почате будівництво дитячої багатопрофільної лікарні на території інфекційної лікарні. У зону забудови потрапила стара каналізаційна станція номер 3, передана в 1985р. на баланс ВУВКГ інфекційною лікарнею. ВУВКГ провело реконструкцію насосної станції, збудували побутові приміщення і хлораторну для первинної обробки стоків.

При будівництві дитячої лікарні будується нова насосна, у проекті якої передбачена обробка стоків (термічна). Але як завжди спрацював принцип мінімальної достатності, побудували тільки насосну і ніякої обробки стоків. І знову колектив будує побутові приміщення власними силами. Насосна введена в експлуатацію в 1990 році.

Електропостачання ВНС після пуску БКО здійснювалося від 35/6 із трансформатором 6300ква, побудованим НПЭС у 1974 р. хоззасобом по проекті підстанції для БКО і на проектне площадці.

Для подачі напруги 6 кв у РУ-6 БКО будується за межами території ВНС ЗРУ-6кв, одна секція якого виконується з осередків КСО-272 із приводом змінного струму, друга секція ВУВКГ із приводом постійного струму.

У зв’язку з частими перевантаженнями існуючий трансформатор 1800кВа 35/6 у 1979р. виходить з ладу. Приймається рішення про збільшення потужності трансформатора.

У січні 1980 р. вводиться в роботу трансформатор 5600 кВа 35/6, напруга від який входить у ЗРУ-6, а відтіля в РУ-6 БКО. У такий спосіб створена схема електропостачання, що забезпечує резервне живлення по трансформаторам. Повного резервування не вийшло, тому що обидві підстанції живляться з однієї лінії 35кв. Кількаразові виходи з ладу ЛЭП-З5, що ведуть за собою зупинки водопостачання міста показали, що необхідно терміново вирішувати питання будівництва іншої ЛЭП-З5.

1985р. Нікопольським підприємством електричних мереж був розроблений проект дволінійної ЛЕП-35 і знайдений підрядчик для будівництва. Це була будівельна організація ПЕО «Дніпроенерго». Монтажні роботи були виконані за рахунок засобів ВУВКГ. Починаючи з 1969 р. електропостачання ВHС здійснюється по двох ЛЕП-35. Для остаточного рішення питання стійкого електропостачання необхідно провести реконструкцію підстанції 35/6кв.

У 1977 році відділ головного механіка очолив Мошняков Василь Григорович. У новому виробничому корпусі була виділена площадка для організації механічної майстерні. Збираючи «зі світу по нитці» уже до 1963 року майстерня була обладнана; ДИП-400 — 1 шт., ДИП-200 — 2 шт., фрезерний. верстат — 1шт стругальний верстат — 1 шт, радіально-свердлильний верстат — 1 шт, трубозгибачі: механічний — 1 шт., гідравлічний -1 шт ; виготовлений верстат для різання металу, організований зварювальний пост.

У 1978 році відділу головного енергетика була виділена ділянка для організації служби СТОСІВ і А. ДО 1980 року була побудована і введена в експлуатацію нова водомірна майстерня, майстерня по ремонту і перевірці манометрів, амперметрів і вольтметрів, які були встановленні на відповідному устаткуванням і приладами.

У новому виробничому корпусі було виділено 4 бокси для автотракторної техніки. Силами Колективу відділу механізації організовані: моторний цех, цех ремонту електроустаткування автотранспорту, 2 посади ТЕ автомобілів, зварювальний ділянка і посада капітальних ремонтів, 2 гаражі для теплого збереження автотранспорту.

Якщо до 1970 року у підприємства було: автомобілі АВР — 3 од., екскаватора – 2 од., зварювальний агрегат і пересувна насосна станція «Андижанец», то в 1980 р. парк поповнився ще однією машиною АВР, екскаваторами ЕО-3322 і ЕО-2621, автосамоскидом і бортовим ЗІЛ-130, а до 1993 року автотранспортні парк, із землерийної, зварювальної і відточувальної техніки виріс до З8 одиниць. Техніки стає все більше, а місця в гаражах і в дворі усе менше, тому створюється проект будівництва нових гаражів.

Будівництво жилмасиву для працівників ПТЗ «Соцгород» почато було ще до війни. Природно і водопостачання цього житла здійснювалося ЖКО ПТЗ, для чого в 1953 році була побудована насосна станція на куті вул. Альпова і Трубченко з резервуаром на 0,5т.м3.

У 1969 р. інженерні комунікації водопостачання і каналізування рішенням міськвиконкому передаються на баланс ВУВКГ. пильний час водопостачання цього району здійснювалося водою ПТЗ.

До 1980 року потужності ВУВКГ стають достатніми для забезпечення водопостачання від систем ПУВКХ. Тому в 1979-81р.м. на вул. Альпова будується резервуар на 3 т.м3, який заповнюється в нічний час і за допомогою насосної: станції в денний час забезпечується стабільний тиск у системі водопостачання «Соцгороду». Цей захід дозволив відмовитися від значної частини покупної води ПТЗ і поліпшити економічні показники ВУВКГ.

 

Поширити